12 квітня. Гагарін полетів у космос. В цей день я згадую Івана Зайця, куратора нашої групи у Вінницькому педагогічному інституті, який завжди святкував 12 квітня, а ми - багато років мали традиції йому телефонувати і вітати.
Я його вперше побачила школяркою, в 4 класі на шкільному заході. Сивий ветеран розповідав діткам про Василя Порика, бо служили разом. Говорив банальні фрази, але дівчинка-піонерка старанно записала у щоденник "не слід шукати подвига десь далеко".
Через десять років я вже студенткою знову слухала спогади Івана Івановича, правда не про Порика, а про Байконур.
Одного разу він приніс нам ножик. Розповідав, що як полетів Гагарін в космос, Корольов всім на Байконурі роздавав, що було в кишенях. На пам'ять.
Цей ножик є на фото, яке зробив Євген Тичук. Фото з експозиції Вінницького обласного краєзнавчого музею, і якраз чотири роки тому, 12 квітня 2021 року, я написала допис про Івана Зайця, а Євген - запостив фото в коментарях.
З Байконуру у Зайця був песик Пушок, синок котроїсь з білок-стрілок. Він гуляв з ним у парку.
Студенткою я запам'ятала ще одну історію, зі спогадів Івана Івановича. Як Іван Заєць став директором краєзнавчого музею у Вінниці. І, під прикриттям капітального ремонту, затіяв повну реконструкцію, з перебудовами і добудовами приміщення. Музейна експозиція і зараз багато в чому така, яку сплановали за часів Зайця. На жаль, розкопати підземелля під музейною будівлею - часу і коштів не вистачило, наверху оговтались і зупинили реконструкційну діяльність перевірками і доганами.
Тепер я думаю, чи не у Відні Іван Іванович надивився музейних експозицій? Хоча про Віденські музеї він ніби і не згадував. Я пам'ятаю, як він говорив про Відень: "Наша агентура, агентура противника..." Може хотів більше розказати, може комусь і розповідав, але на тих лекціях, де я була - тільки й запам'ятала про "агентуру".
З мого особистого спілкування з Іваном Зайцем згадую два випадки.
Перший - у студентські роки. Якось він мене перепинив у коридорі і каже:
- Чув я, Оксанко, що ти на рухівські збори ходиш, українську мову пропагуєш?
"Почалось", - подумала юна студентка Оксана, і приготувалась слухати нотацію.
- То ти ходи. Так і треба. Нам, українцям, треба дбати про рідну мову і культуру..., - сказав мій куратор, і, накульгуючи, пішов собі в свій археологічний закапелок. Вивчати черепки трипільські.
А другий - десь в 2004 році. Ми випадково зустрілись біля краєзнавчого музею. Іван Іванович мені нагадав, що я була колись його кращою студенткою. Я чесно зізналась, що забуваю історію, і більше займаюсь сучасністю. І взагалі - не знаю, де моє місце в цьому світі. Він тоді мені сказав, дослівно не пригадаю, а суть така - пиши, Оксано, досліджуй і пиши.
У цьому він був всім нам прикладом. Бо ніколи не зупинявся в науковій роботі, постійно писав і видавав свої дослідження.
Написав він і книгу спогадів. Я її читала і була вражена відвертістю, з якою він розповідав про своє життя. Він мав багато складних моментів, випробувань, але зумів не впасти у зневіру, а знаходив сили, щоб працювати, пізнавати нове, творити.
Іван Іванович Заєць.
Екс-начальник "особого" відділу Байконура, полковник КГБ, директор Вінницького обласного краєзнавчого музею, археолог, ветеран, викладач, письменник, прихильник і пропагандист здорового способу життя, зимового купання - морж, практик йоги і проч...
Оксана Яцюк
Фото від Євген Тичук