У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці імені Валентина Отамановського панувала звична передподієва метушня: приглушені розмови, кроки, пошук вільних місць. Атмосфера очікування трималася до тієї миті, поки простір не наповнився музикою.
За фортепіано – концертмейстер Юрій Лопатюк. Його гра була стриманою, майже непомітною, але саме вона задала тон усьому вечору. У цю мелодію органічно вплівся голос Віктор Крупка – без пафосу, з інтонацією щирої розмови.
Творчий вечір «Поезія, народжена душею» був присвячений 50-річчю поета. Вже з перших хвилин стало зрозуміло: це не формальний захід, а жива зустріч із поезією, яка має свій голос і свого слухача.
Після перших прочитаних рядків пролунали оплески – і вечір поступово перетворився на щиру розмову, наповнену спогадами, вдячністю та теплом. Із вітальним словом до ювіляра звернулася директорка бібліотеки Галина Слотюк, підкресливши, що його поезія «залишає незабутні враження».
Особливу атмосферу діалогу створила завідувач кафедри української літератури ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, доцент Алла Віннічук. Вона не лише вітала, а й ставила запитання, ділилася історіями. Один із її спогадів викликав усмішки в залі – самоіронічне зізнання поета: «Я не поганий педагог, але мій письменницький рівень ще потребує вдосконалення».
До привітань долучилися колеги, студенти та друзі. Для багатьох із них Віктор Крупка – не просто автор, а частина особистої історії. Випускник-філолог Олександр Ватага прочитав власний вірш, присвячений поетові – без пафосу, але щиро й проникливо.
Серед гостей були й письменники, зокрема Вадим Вітковський. Проте одним із найзворушливіших моментів став музичний виступ друга поета з Житомира: під гітару прозвучала пісня на основі твору «Мамині рушники». У залі запанувала тиша – не вимушена, а емоційна. Це була мить, коли слово, музика й пам’ять злилися воєдино.
Не менш промовистим став і особистий епізод вечора. Коли до зали увійшли сестра та племінниця поета, він одразу піднявся, щоб зустріти їх і провести вперед. У цьому жесті відчувалася щирість, вдячність і глибока родинна прив’язаність – без зайвих слів.
Окрім творчої частини, гостям представили бібліографічний покажчик «Березневі світи Віктора Крупки» та книжкову виставку. Ці елементи органічно доповнили подію, надавши їй ширшого культурного контексту.
Після завершення офіційної частини ніхто не поспішав розходитися. У залі ще довго тривали розмови, звучали слова подяки, а дехто просто залишався – щоб утримати цей настрій ще на кілька хвилин.
Спільне фото стало фінальним акордом вечора – простим, але символічним способом зберегти мить. І, зрештою, назвати це лише «подією» – замало. Це була зустріч, у якій поезія справді ожила.
Ксенія ГУЦОЛ
Століття великого мовознавця: у Вінниці відбулася конференція пам’яті Петра Дудика