Перейти до основного вмісту

Гра за правилами правди:

Сучасна освіта входить у фазу, де класичні лекції поступаються місцем інтерактивним симуляціям. Як навчити майбутнього журналіста відрізняти фейк від факту за лічені секунди, не перетворюючи навчання на нудну рутину? Відповідь на це запитання дали науковці кафедри журналістики ВДПУ у своїй новій монографії.


Видання «Гейміфікація освітнього процесу як основа розвитку професійних компетентностей журналіста» стало результатом ґрунтовної науково-дослідної роботи. Автори дослідження — Віталій Гандзюк, Петро Слотюк та Ірина Одобецька — запропонували новий погляд на підготовку медійників в умовах інформаційного хаосу.

Чому гейміфікація — це не просто «ігри»?

Автори доводять: впровадження ігрових механік в освітній процес — це найефективніший шлях до засвоєння складних навичок, зокрема фактчекінгу. У монографії детально розібрано психологічні механізми мотивації: коли студент не просто отримує оцінку, а «проходить рівні», змагається у швидкості верифікації даних та відточує майстерність у безпечному цифровому середовищі.

Штучний інтелект та детектори брехні

Окремий розділ монографії присвячений викликам, які ще кілька років тому здавалися фантастикою:

  • Використання ШІ: як нейромережі допомагають аналізувати гігабайти медіаконтенту та де вони можуть помилятися.
  • Симуляції фактчекінгу: практичні кейси, де студенти вчаться розпізнавати діпфейки та маніпулятивні наративи.
  • Кібербезпека: протидія дезінформації як ключова компетенція сучасного журналіста.

«Ми дослідили, як онлайн-інструменти перевірки інформації та гейміфіковані платформи змінюють саму сутність навчання. Сьогодні журналіст має бути швидким, як програміст, і точним, як хірург. Гейміфікація дозволяє натренувати ці навички ще в університетських стінах», — зазначають автори.

Майбутнє журналістської освіти

Результати цього дослідження вже готові до впровадження. Монографія пропонує конкретні алгоритми для оновлення освітніх програм, що дозволить випускати фахівців, повністю адаптованих до роботи в «цифрі».

Для медіасередовища Вінниччини та України загалом ця праця є надважливою, адже вона закладає фундамент для розвитку медіаграмотності на рівні професійних стандартів.


Редакція медіа «ЗМІни»

Популярні дописи з цього блогу

Світлини, що кричать: у Вінниці відкрили експозицію про перші місяці війни

Вінниця, 2026 рік. Мистецький центр ВДПУ імені Михайла Коцюбинського на деякий час перетворився на німий маніфест пам’яті. Тут відкрили фотовиставку «Київ атакований», яка стала спільним проєктом закладу та 60-го Будинку офіцерів Повітряних Сил ЗСУ. Експозиція авторства фотографа Костянтина Ревуцького — це не просто кадри, а задокументована хроніка лютого та березня 2022 року. Саме тоді Київщина прийняла на себе перший нищівний удар, результати якого тепер споглядають вінничани та гості міста.

Між TikTok-естетикою та жорстким сарказмом: як Лесь Подервʼянський «розірвав» залу у Вінниці

Сучасна українська молодь — це покоління контрастів. В їхніх смартфонах нішеві поетичні антології та бестселери про ментальне здоров’я сусідять із мемами про «відсутність ресурсу», а захоплення витонченим фентезі легко уживається з любов'ю до чесного, грубого та справжнього контенту. У світі, де панують штучний інтелект та вилизані фільтри Instagram, молоді люди дедалі частіше шукають те, що неможливо підробити — трушність. Саме тому на концертах Леся Подервʼянського поруч із сивочолими інтелектуалами завжди можна побачити двадцятирічних. Для них Подерв’янський — це не просто «класик із касет», а символ абсолютної свободи самовираження.