Перейти до основного вмісту

Світлини, що кричать: у Вінниці відкрили експозицію про перші місяці війни

Вінниця, 2026 рік. Мистецький центр ВДПУ імені Михайла Коцюбинського на деякий час перетворився на німий маніфест пам’яті. Тут відкрили фотовиставку «Київ атакований», яка стала спільним проєктом закладу та 60-го Будинку офіцерів Повітряних Сил ЗСУ.



Експозиція авторства фотографа Костянтина Ревуцького — це не просто кадри, а задокументована хроніка лютого та березня 2022 року. Саме тоді Київщина прийняла на себе перший нищівний удар, результати якого тепер споглядають вінничани та гості міста.

Застиглий біль передмість

На п’ятнадцяти світлинах виставки зафіксовано трагічну реальність міст-героїв. Глядачі можуть побачити наслідки окупації та обстрілів у Бучі та Ірпені, де затишні квартали перетворилися на обвуглені руїни; Гостомелі та Мощуні, що стали щитом для столиці; Житомирській трасі, де замість звичного трафіку залишилася пустка після авіаударів.

Особливий щем викликають кадри зруйнованих дитячих садочків та шкіл, де замість сміху тепер панує тиша, що стала наслідком ворожої агресії.

Місія пам'яті в освітньому просторі

Організатори наголошують, що проведення такої виставки в університетському середовищі має критичне значення. Це не лише мистецький захід, а частина виховання свідомої молоді, яка має знати ціну свободи. Під час заходу, модерованого Максимом Никитенком, присутні мали змогу зануритися в емоційне наповнення кожного кадру, перетворюючи звичайний перегляд на глибоке особисте співпереживання.

Ці фотографії сьогодні слугують незаперечними доказами геноциду українського народу. Водночас вони підкреслюють незламність українських міст, які вистояли всупереч усьому, та нагадують майбутнім фахівцям про їхню роль у збереженні історичної правди для наступних поколінь.


Репортаж Анастасії Мурави

Популярні дописи з цього блогу

Між TikTok-естетикою та жорстким сарказмом: як Лесь Подервʼянський «розірвав» залу у Вінниці

Сучасна українська молодь — це покоління контрастів. В їхніх смартфонах нішеві поетичні антології та бестселери про ментальне здоров’я сусідять із мемами про «відсутність ресурсу», а захоплення витонченим фентезі легко уживається з любов'ю до чесного, грубого та справжнього контенту. У світі, де панують штучний інтелект та вилизані фільтри Instagram, молоді люди дедалі частіше шукають те, що неможливо підробити — трушність. Саме тому на концертах Леся Подервʼянського поруч із сивочолими інтелектуалами завжди можна побачити двадцятирічних. Для них Подерв’янський — це не просто «класик із касет», а символ абсолютної свободи самовираження.

Гра за правилами правди:

Сучасна освіта входить у фазу, де класичні лекції поступаються місцем інтерактивним симуляціям. Як навчити майбутнього журналіста відрізняти фейк від факту за лічені секунди, не перетворюючи навчання на нудну рутину? Відповідь на це запитання дали науковці кафедри журналістики ВДПУ у своїй новій монографії. Видання «Гейміфікація освітнього процесу як основа розвитку професійних компетентностей журналіста» стало результатом ґрунтовної науково-дослідної роботи. Автори дослідження — Віталій Гандзюк, Петро Слотюк та Ірина Одобецька — запропонували новий погляд на підготовку медійників в умовах інформаційного хаосу. Чому гейміфікація — це не просто «ігри»? Автори доводять: впровадження ігрових механік в освітній процес — це найефективніший шлях до засвоєння складних навичок, зокрема фактчекінгу. У монографії детально розібрано психологічні механізми мотивації: коли студент не просто отримує оцінку, а «проходить рівні», змагається у швидкості верифікації даних та відточує майстерність у безп...