Перейти до основного вмісту

Молитва, що об’єднує країну: як українська молодь зустріла четверті роковини великої війни у Києві

24 лютого 2022 року — дата, яка назавжди розсікла життя українців на «до» та «після». У 2026-му, коли велика війна триває вже чотири роки, цей день став не лише часом скорботи, а й моментом надпотужної національної єдності. Поки ворог розраховує на нашу втому, українська молодь демонструє зворотне — готовність пам'ятати, молитися та діяти.

Цьогоріч епіцентром пам’яті став Київ. Саме тут ГО «Тінь» (підпорядкована славнозвісному спецпідрозділу «Артан») ініціювала Національну молитву за Україну. Захід зібрав сотні людей з усіх куточків країни: від Львова до Запоріжжя, від Чернігова до Одеси. Делегації з Миколаєва, Вінниці, Сум, Черкас та багатьох інших міст прибули до столиці з єдиною метою — вшанувати тих, хто став щитом для держави, і подякувати тим, хто тримає цей щит сьогодні.


Віра в дії: журналісти ВДПУ у центрі подій

Для першокурсниць спеціальності «Журналістика» Вінницького педагогічного університету ця поїздка стала першим серйозним професійним та громадянським викликом. Бути журналістом сьогодні — це не просто записувати факти, а пропускати крізь себе біль і силу свого народу.

Студентки з Вінниці доєдналися до спільної молитви пліч-о-пліч із побратимами загиблих героїв, їхніми родинами та молоддю з усієї України. Для майбутніх медійниць це був урок «живої історії», де замість підручників — реальні обличчя захисників та тиша, що пронизує до кісток під час хвилини мовчання.

Голос покоління: «Ми не маємо права на забуття»

Попри те, що ці дівчата лише розпочинають свій шлях у професії, вони вже чітко розуміють свою місію — бути голосом правди та пам’яті.

«Коли ти стоїш у центрі Києва і бачиш молодь із понад п’ятнадцяти міст України, ти розумієш, що нас не зламати. Ми приїхали сюди, щоб відчути цей ритм єдиного серця країни. Як майбутні журналісти, ми маємо зафіксувати кожне ім’я, кожну історію, щоб через роки ніхто не зміг сказати, що ми щось забули», — діляться враженнями студентки ВДПУ.

Присутні згадували полеглих героїв, чиї портрети стали німими свідками молитви. Організатори з ГО «Тінь» наголосили: така єдність молоді — це найкраща відповідь агресору. Допоки студенти з Умані, Ніжина, Прилук та Вінниці стоять поруч у спільній молитві, ідея вільної України залишається непереможною.

Символ незламності

Захід завершився в атмосфері глибокої поваги та вдячності спецпідрозділу «Артан» та всім Силам оборони. Для студенток ВДПУ цей день став точкою неповернення у їхньому професійному становленні. Вони повернулися до Вінниці не просто з матеріалами для репортажу, а з усвідомленням того, що журналістика — це зброя, а пам’ять — це форма спротиву.

Небайдужа молодь шанує. Молодь пам’ятає. А отже — Україна переможе.


Текст: Редакція медіа «ЗМІни»

Популярні дописи з цього блогу

Світлини, що кричать: у Вінниці відкрили експозицію про перші місяці війни

Вінниця, 2026 рік. Мистецький центр ВДПУ імені Михайла Коцюбинського на деякий час перетворився на німий маніфест пам’яті. Тут відкрили фотовиставку «Київ атакований», яка стала спільним проєктом закладу та 60-го Будинку офіцерів Повітряних Сил ЗСУ. Експозиція авторства фотографа Костянтина Ревуцького — це не просто кадри, а задокументована хроніка лютого та березня 2022 року. Саме тоді Київщина прийняла на себе перший нищівний удар, результати якого тепер споглядають вінничани та гості міста.

Між TikTok-естетикою та жорстким сарказмом: як Лесь Подервʼянський «розірвав» залу у Вінниці

Сучасна українська молодь — це покоління контрастів. В їхніх смартфонах нішеві поетичні антології та бестселери про ментальне здоров’я сусідять із мемами про «відсутність ресурсу», а захоплення витонченим фентезі легко уживається з любов'ю до чесного, грубого та справжнього контенту. У світі, де панують штучний інтелект та вилизані фільтри Instagram, молоді люди дедалі частіше шукають те, що неможливо підробити — трушність. Саме тому на концертах Леся Подервʼянського поруч із сивочолими інтелектуалами завжди можна побачити двадцятирічних. Для них Подерв’янський — це не просто «класик із касет», а символ абсолютної свободи самовираження.

Гра за правилами правди:

Сучасна освіта входить у фазу, де класичні лекції поступаються місцем інтерактивним симуляціям. Як навчити майбутнього журналіста відрізняти фейк від факту за лічені секунди, не перетворюючи навчання на нудну рутину? Відповідь на це запитання дали науковці кафедри журналістики ВДПУ у своїй новій монографії. Видання «Гейміфікація освітнього процесу як основа розвитку професійних компетентностей журналіста» стало результатом ґрунтовної науково-дослідної роботи. Автори дослідження — Віталій Гандзюк, Петро Слотюк та Ірина Одобецька — запропонували новий погляд на підготовку медійників в умовах інформаційного хаосу. Чому гейміфікація — це не просто «ігри»? Автори доводять: впровадження ігрових механік в освітній процес — це найефективніший шлях до засвоєння складних навичок, зокрема фактчекінгу. У монографії детально розібрано психологічні механізми мотивації: коли студент не просто отримує оцінку, а «проходить рівні», змагається у швидкості верифікації даних та відточує майстерність у безп...