Перейти до основного вмісту

Як створюється незалежне радіо та чому точність важливіша за хайп

Що спільне між забутим селом на Хмельниччині, штаб-квартирою CNN у США та прямими ефірами на «Українському радіо»? Відповідь одна — журналістика, яка стає не просто професією, а квитком у світ і способом захисту суспільних інтересів.

До Вінниці завітав Вячеслав Козак — легенда вітчизняного радіомовлення, фахівець Творчого об’єднання «Українське радіо» (АТ «НСТУ»). За плечима гостя — 38 років у професії, 46 відвіданих країн та досвід, загартований стажуваннями на таких медіагігантах, як BBC, ABC та CNN.

Між BBC та українськими реаліями

Вячеслав Козак розпочав свій шлях із регіонального радіо у Запоріжжі, згодом підкоривши столицю. Його кар'єра — це сотні програм: від економічних оглядів до складних соціальних проєктів. Одним із найважчих викликів він називає цикл із 50 програм про військових, які втратили кінцівки на фронті.

«Це давалося важко психологічно, адже кожну історію я пропускав крізь серце. Але в цьому і є суть нашої роботи — бути медіатором людського болю та сили», — ділиться журналіст.

Світові стандарти, які спікер вивчав у Глазго та Вашингтоні, він приніс у роботу Суспільного Мовлення. Головний висновок професіонала: журналіст — це «ланцюговий пес демократії». Його завдання — не подобатися політикам, а ставити їм «незручні» запитання від імені громадянина.

Точність проти швидкості: алегорія про «прострочене м'ясо»

У гонитві за кліками сучасні медіа часто забувають про якість. Вячеслав Козак провів влучну аналогію, яка одразу стала віральною серед слухачів:

Інформація — це продукт. Ми не їстимемо м’ясо, якщо воно прострочене (несвоєчасна новина), але так само ми не споживатимемо його сирим (неперевірена інформація).

У боротьбі між швидкістю та точністю на Суспільному завжди перемагає точність. Саме це дозволяє платформі утримувати довіру 16 мільйонів підписників, залишаючись незалежною як від державних дотацій, так і від забаганок комерційних рекламодавців.

Майстер-клас для майбутніх колег: журналісти ВДПУ у грі

Послухати майстра прийшли студенти-журналісти Вінницького державного педагогічного університету. Для них ця зустріч стала не просто лекцією, а шансом зазирнути за лаштунки професії.

Вячеслав Козак наголосив: Суспільне сьогодні — це величезна екосистема, що включає телеканали «Культура» та «Спорт», три радіостанції та навіть дитячі проєкти, як-от «Бробакс». Це ідеальний майданчик для старту молодих і мотивованих.

«Я був звичайним хлопцем із села і навіть не мріяв про таку кар'єру. Ця професія дала мені все. Тепер ваша черга — приходьте на практику, пробуйте себе в подкастах, документалістиці чи розслідуваннях», — закликав гость майбутніх колег.

Зустріч завершилася жвавим обговоренням стандартів медіагігієни. Студенти ВДПУ отримали чіткий меседж: справжня журналістська майстерність починається з об’єктивності та готовності захищати права людини, навіть якщо запитання здаються «незручними».

Текст: Софія Деркач
Спеціально для «ЗМІни»

Популярні дописи з цього блогу

Світлини, що кричать: у Вінниці відкрили експозицію про перші місяці війни

Вінниця, 2026 рік. Мистецький центр ВДПУ імені Михайла Коцюбинського на деякий час перетворився на німий маніфест пам’яті. Тут відкрили фотовиставку «Київ атакований», яка стала спільним проєктом закладу та 60-го Будинку офіцерів Повітряних Сил ЗСУ. Експозиція авторства фотографа Костянтина Ревуцького — це не просто кадри, а задокументована хроніка лютого та березня 2022 року. Саме тоді Київщина прийняла на себе перший нищівний удар, результати якого тепер споглядають вінничани та гості міста.

Між TikTok-естетикою та жорстким сарказмом: як Лесь Подервʼянський «розірвав» залу у Вінниці

Сучасна українська молодь — це покоління контрастів. В їхніх смартфонах нішеві поетичні антології та бестселери про ментальне здоров’я сусідять із мемами про «відсутність ресурсу», а захоплення витонченим фентезі легко уживається з любов'ю до чесного, грубого та справжнього контенту. У світі, де панують штучний інтелект та вилизані фільтри Instagram, молоді люди дедалі частіше шукають те, що неможливо підробити — трушність. Саме тому на концертах Леся Подервʼянського поруч із сивочолими інтелектуалами завжди можна побачити двадцятирічних. Для них Подерв’янський — це не просто «класик із касет», а символ абсолютної свободи самовираження.

Гра за правилами правди:

Сучасна освіта входить у фазу, де класичні лекції поступаються місцем інтерактивним симуляціям. Як навчити майбутнього журналіста відрізняти фейк від факту за лічені секунди, не перетворюючи навчання на нудну рутину? Відповідь на це запитання дали науковці кафедри журналістики ВДПУ у своїй новій монографії. Видання «Гейміфікація освітнього процесу як основа розвитку професійних компетентностей журналіста» стало результатом ґрунтовної науково-дослідної роботи. Автори дослідження — Віталій Гандзюк, Петро Слотюк та Ірина Одобецька — запропонували новий погляд на підготовку медійників в умовах інформаційного хаосу. Чому гейміфікація — це не просто «ігри»? Автори доводять: впровадження ігрових механік в освітній процес — це найефективніший шлях до засвоєння складних навичок, зокрема фактчекінгу. У монографії детально розібрано психологічні механізми мотивації: коли студент не просто отримує оцінку, а «проходить рівні», змагається у швидкості верифікації даних та відточує майстерність у безп...