Перейти до основного вмісту

Тарас без «кожуха»: як вінницькі студенти-журналісти переосмислювали Кобзаря у театрі

Шевченко для сучасної молоді — це вже давно не лише портрет у шкільному кабінеті. Це символ спротиву, драйву та незламності. З нагоди 212-ї річниці від дня народження поета, студенти-журналісти ВДПУ вирішили змінити звичні аудиторії на залу театру імені Садовського, щоб побачити нове прочитання біографії генія у виставі «Тарас».

Постановку до Вінниці привіз Тернопільський драмтеатр, запропонувавши глядачам справжній психологічний пазл. На сцені — не один Тарас, а ціла палітра образів: від сивого пророка-Кобзаря до вразливої людини з непростою долею та внутрішніми демонами.


Журналістський погляд: емоції vs факти

Для майбутніх медійників, які звикли шукати у всьому підтексти, вистава стала справжнім майданчиком для аналізу. Окрім візуальної естетики та влучної музики, студентів зачепила саме людяність героя. По завершенню залу накрила хвиля овацій — тернопільських акторів проводжали стоячи.

Ми поспілкувалися зі студентами ВДПУ, щоб дізнатися, чи вдалося театру «достукатися» до покоління зумерів.

Анастасія, 2 курс:

Ми звикли бачити Шевченка монументальним і суворим. А тут він — живий. Він сумнівається, страждає, любить. Для мене як для майбутнього журналіста це важливий урок: за кожним великим ім’ям стоїть перш за все людина. Саме такі деталі роблять історію справжньою.

Максим, 2 курс:

Найбільше вразило поєднання трьох іпостасей Тараса на одній сцені. Це виглядає дуже по-сучасному, майже як мультиверс. Музичний супровід тримав у напрузі до останньої секунди. Це точно не той "нудний Шевченко", про якого іноді кажуть у школі

Чому це важливо ?

Виїзна практика студентів-журналістів — це частина стратегії ВДПУ щодо підготовки критично мислячих фахівців. Вміння аналізувати культурний продукт, відчувати атмосферу залу та вихоплювати головні сенси з-поміж декорацій — це те, що робить журналіста професіоналом.

Вистава «Тарас» довела: класика може бути трендовою, якщо її подавати щиро. А вінницьке студентство вкотре підтвердило, що воно готове до глибоких дискусій та нових культурних форматів.



Текст: Ксенія Гуцол, Дарія Штойко. Фото: Ксенія Гуцол

Популярні дописи з цього блогу

Світлини, що кричать: у Вінниці відкрили експозицію про перші місяці війни

Вінниця, 2026 рік. Мистецький центр ВДПУ імені Михайла Коцюбинського на деякий час перетворився на німий маніфест пам’яті. Тут відкрили фотовиставку «Київ атакований», яка стала спільним проєктом закладу та 60-го Будинку офіцерів Повітряних Сил ЗСУ. Експозиція авторства фотографа Костянтина Ревуцького — це не просто кадри, а задокументована хроніка лютого та березня 2022 року. Саме тоді Київщина прийняла на себе перший нищівний удар, результати якого тепер споглядають вінничани та гості міста.

Між TikTok-естетикою та жорстким сарказмом: як Лесь Подервʼянський «розірвав» залу у Вінниці

Сучасна українська молодь — це покоління контрастів. В їхніх смартфонах нішеві поетичні антології та бестселери про ментальне здоров’я сусідять із мемами про «відсутність ресурсу», а захоплення витонченим фентезі легко уживається з любов'ю до чесного, грубого та справжнього контенту. У світі, де панують штучний інтелект та вилизані фільтри Instagram, молоді люди дедалі частіше шукають те, що неможливо підробити — трушність. Саме тому на концертах Леся Подервʼянського поруч із сивочолими інтелектуалами завжди можна побачити двадцятирічних. Для них Подерв’янський — це не просто «класик із касет», а символ абсолютної свободи самовираження.

Гра за правилами правди:

Сучасна освіта входить у фазу, де класичні лекції поступаються місцем інтерактивним симуляціям. Як навчити майбутнього журналіста відрізняти фейк від факту за лічені секунди, не перетворюючи навчання на нудну рутину? Відповідь на це запитання дали науковці кафедри журналістики ВДПУ у своїй новій монографії. Видання «Гейміфікація освітнього процесу як основа розвитку професійних компетентностей журналіста» стало результатом ґрунтовної науково-дослідної роботи. Автори дослідження — Віталій Гандзюк, Петро Слотюк та Ірина Одобецька — запропонували новий погляд на підготовку медійників в умовах інформаційного хаосу. Чому гейміфікація — це не просто «ігри»? Автори доводять: впровадження ігрових механік в освітній процес — це найефективніший шлях до засвоєння складних навичок, зокрема фактчекінгу. У монографії детально розібрано психологічні механізми мотивації: коли студент не просто отримує оцінку, а «проходить рівні», змагається у швидкості верифікації даних та відточує майстерність у безп...