Емпатія замість сухих дефініцій: як у Вінниці готують журналістів до викликів «нової реальності»

Сучасна журналістика в Україні — це вже давно не про вміння правильно розставити коми чи налаштувати диктофон. Сьогодні це професія на межі з психологією, де головним інструментом медійника стає не мікрофон, а його власна здатність співпереживати. Розуміючи це, кафедри журналістики поступово відмовляються від класичних лекцій на користь форматів «майстерень», де досвід передається з рук у руки.

Показовим прикладом такої підготовки стала зустріч другокурсників Вінницького державного педагогічного університету з Наталією Некипілою — випусковою редакторкою харківського радіо «Накипіло» та авторкою подкасту «Меморіалізація війни».

Професійна делікатність: коли етика важливіша за «хайп»

У межах курсу «Практична журналістика» (під керівництвом доцента В. Мазурика) студенти мали змогу вийти за межі підручників. Головною темою розмови стала робота з героями, які пережили травматичний досвід. У часи війни це чи не найскладніший ітераційний процес для журналіста.

Наталія Некипіла, як досвідчена інтерв’юерка, поділилася зі студентами критично важливими аспектами професії:

• «Відчувати» співрозмовника: як зрозуміти межу, яку не можна переступати.
• Робота з паузами: чому тиша під час запису іноді говорить більше за слова.
• Емоційна готовність: як журналісту самому не «розсипатися», працюючи з важкими історіями. 

«Емпатія та моральна відповідальність часто важать більше, ніж технічні навички», — зазначила гостя, пояснюючи, як будувати розмову на чутливі теми, аби вшанувати пам'ять загиблих і водночас не ретравматизувати їхніх близьких.

Від теорії до «цеху»: формат живої дискусії

Особливість підготовки журналістів у ВДПУ сьогодні полягає в максимальному наближенні до реальних умов «цеху». Замість традиційного записування конспектів, студенти груп 2ЖА та 2ЖБ ініціювали живу дискусію.

Майбутні медійники розбирали конкретні кейси: як поводитися, коли герой починає плакати, або як реагувати на незручні запитання у відповідь. Такі зустрічі перетворюють навчання на творчу майстерню, де кожен «лайфхак» від практика вартий десятка прочитаних посібників.

Чому такий підхід працює?

Залучення фахівців, які щодня працюють «у полі» (зокрема представників незалежних медіа, як-от радіо «Накипіло»), дозволяє студентам ще на старті зрозуміти: журналістика — це відповідальність за кожну людську історію.

Ця зустріч стала ще одним підтвердженням того, що вінницька школа журналістики робить ставку на людиноцентричність. Адже справжня майстерність починається там, де закінчується сухий текст і починається жива, часто болюча, але чесна історія людини.

Репортаж Ірини Хіхловської