Перейти до основного вмісту

Емпатія замість сухих дефініцій: як у Вінниці готують журналістів до викликів «нової реальності»

Сучасна журналістика в Україні — це вже давно не про вміння правильно розставити коми чи налаштувати диктофон. Сьогодні це професія на межі з психологією, де головним інструментом медійника стає не мікрофон, а його власна здатність співпереживати. Розуміючи це, кафедри журналістики поступово відмовляються від класичних лекцій на користь форматів «майстерень», де досвід передається з рук у руки.

Показовим прикладом такої підготовки стала зустріч другокурсників Вінницького державного педагогічного університету з Наталією Некипілою — випусковою редакторкою харківського радіо «Накипіло» та авторкою подкасту «Меморіалізація війни».

Професійна делікатність: коли етика важливіша за «хайп»

У межах курсу «Практична журналістика» (під керівництвом доцента В. Мазурика) студенти мали змогу вийти за межі підручників. Головною темою розмови стала робота з героями, які пережили травматичний досвід. У часи війни це чи не найскладніший ітераційний процес для журналіста.

Наталія Некипіла, як досвідчена інтерв’юерка, поділилася зі студентами критично важливими аспектами професії:

  • «Відчувати» співрозмовника: як зрозуміти межу, яку не можна переступати.
  • Робота з паузами: чому тиша під час запису іноді говорить більше за слова.
  • Емоційна готовність: як журналісту самому не «розсипатися», працюючи з важкими історіями. 

«Емпатія та моральна відповідальність часто важать більше, ніж технічні навички», — зазначила гостя, пояснюючи, як будувати розмову на чутливі теми, аби вшанувати пам'ять загиблих і водночас не ретравматизувати їхніх близьких.


Від теорії до «цеху»: формат живої дискусії

Особливість підготовки журналістів у ВДПУ сьогодні полягає в максимальному наближенні до реальних умов «цеху». Замість традиційного записування конспектів, студенти груп 2ЖА та 2ЖБ ініціювали живу дискусію.

Майбутні медійники розбирали конкретні кейси: як поводитися, коли герой починає плакати, або як реагувати на незручні запитання у відповідь. Такі зустрічі перетворюють навчання на творчу майстерню, де кожен «лайфхак» від практика вартий десятка прочитаних посібників.

Чому такий підхід працює?

Залучення фахівців, які щодня працюють «у полі» (зокрема представників незалежних медіа, як-от радіо «Накипіло»), дозволяє студентам ще на старті зрозуміти: журналістика — це відповідальність за кожну людську історію.

Ця зустріч стала ще одним підтвердженням того, що вінницька школа журналістики робить ставку на людиноцентричність. Адже справжня майстерність починається там, де закінчується сухий текст і починається жива, часто болюча, але чесна історія людини.














Репортаж Ірини Хіхловської

Популярні дописи з цього блогу

Світлини, що кричать: у Вінниці відкрили експозицію про перші місяці війни

Вінниця, 2026 рік. Мистецький центр ВДПУ імені Михайла Коцюбинського на деякий час перетворився на німий маніфест пам’яті. Тут відкрили фотовиставку «Київ атакований», яка стала спільним проєктом закладу та 60-го Будинку офіцерів Повітряних Сил ЗСУ. Експозиція авторства фотографа Костянтина Ревуцького — це не просто кадри, а задокументована хроніка лютого та березня 2022 року. Саме тоді Київщина прийняла на себе перший нищівний удар, результати якого тепер споглядають вінничани та гості міста.

Між TikTok-естетикою та жорстким сарказмом: як Лесь Подервʼянський «розірвав» залу у Вінниці

Сучасна українська молодь — це покоління контрастів. В їхніх смартфонах нішеві поетичні антології та бестселери про ментальне здоров’я сусідять із мемами про «відсутність ресурсу», а захоплення витонченим фентезі легко уживається з любов'ю до чесного, грубого та справжнього контенту. У світі, де панують штучний інтелект та вилизані фільтри Instagram, молоді люди дедалі частіше шукають те, що неможливо підробити — трушність. Саме тому на концертах Леся Подервʼянського поруч із сивочолими інтелектуалами завжди можна побачити двадцятирічних. Для них Подерв’янський — це не просто «класик із касет», а символ абсолютної свободи самовираження.

Гра за правилами правди:

Сучасна освіта входить у фазу, де класичні лекції поступаються місцем інтерактивним симуляціям. Як навчити майбутнього журналіста відрізняти фейк від факту за лічені секунди, не перетворюючи навчання на нудну рутину? Відповідь на це запитання дали науковці кафедри журналістики ВДПУ у своїй новій монографії. Видання «Гейміфікація освітнього процесу як основа розвитку професійних компетентностей журналіста» стало результатом ґрунтовної науково-дослідної роботи. Автори дослідження — Віталій Гандзюк, Петро Слотюк та Ірина Одобецька — запропонували новий погляд на підготовку медійників в умовах інформаційного хаосу. Чому гейміфікація — це не просто «ігри»? Автори доводять: впровадження ігрових механік в освітній процес — це найефективніший шлях до засвоєння складних навичок, зокрема фактчекінгу. У монографії детально розібрано психологічні механізми мотивації: коли студент не просто отримує оцінку, а «проходить рівні», змагається у швидкості верифікації даних та відточує майстерність у безп...