Перейти до основного вмісту

Секрет «скляної цибулини»: як вінницькі студенти-журналісти вчилися роздягати історії до гола

У світі, де інфопотік нагадує цунамі, виживає не той, хто пише швидше, а той, хто розповідає цікавіше. Саме тому аудиторія 2-го курсу журналістики ВДПУ на кілька годин перетворилася на лабораторію сенсів. До майбутніх медійників завітала Олеся Шуткевич — експертка з комунікацій, PR-менторка та випускниця рідного факультету, щоб розібрати «на запчастини» магію сторітелінгу.

Зустріч пройшла у межах дисципліни «Практична журналістика» (курс доцента Вадима Мазурика). Але замість конспектів — реальні кейси, замість теорії — створення власних світів.


Бліц із менторкою: Олеся Шуткевич про «код» успішного тексту

Ми поставили Олесі кілька запитань про те, чому одні історії «злітають», а інші — ні.

— Пані Олесю, у чому головна помилка початківців, які намагаються написати «сильну історію»?

— Найчастіше це відсутність фокуса. Намагаються запхати в текст усе й одразу. А секрет у деталях. Одна влучна деталь — старі кросівки героя чи тремтіння рук — скаже більше, ніж три абзаци описів. 

— Сторітелінг у PR та в журналістиці — це різні речі?

— Інструменти одні й ті самі: драматургія, конфлікт, емпатія. Але мета різна. У журналістиці ми шукаємо правду, у PR — формуємо лояльність. Проте в обох випадках ви програєте, якщо не викличете у читача довіру.


Від героя до конфлікту: як працювала «майстерня»

Практична частина зустрічі нагадувала «мозковий штурм» у редакції великого видання. Студенти не просто слухали — вони творили.

  • Пошук героя:учасники вчилися бачити потенціал для сюжету там, де звичайний перехожий бачить буденність.
  • Формування конфлікту: розбирали, чому без перешкод історія не «дихає».
  • Робота з емоціями:як торкнутися серця аудиторії, не вдаючись до дешевих маніпуляцій.


Голос аудиторії: що кажуть студенти?

Для другокурсників такі зустрічі — це можливість «синхронізувати» академічні знання з реальним ринком медіа.

«Ми звикли думати структурою: лід, основна частина, висновок. Олеся показала нам, що структура — це лише скелет, а м’ясо й кров історії — це емоції та відповідальність автора перед своїм героєм», — ділиться враженнями одна зі студенток.

Системна співпраця кафедри з практиками, яку курує Вадим Мазурик, доводить: у Вінниці готують не просто «дипломованих спеціалістів», а гравців медіаринку, які розуміють ціну кожного слова. Справжній сторітелінг починається з уважності до людей. І, судячи з гарячих дискусій у залі, майбутні журналісти це засвоїли.



Популярні дописи з цього блогу

Світлини, що кричать: у Вінниці відкрили експозицію про перші місяці війни

Вінниця, 2026 рік. Мистецький центр ВДПУ імені Михайла Коцюбинського на деякий час перетворився на німий маніфест пам’яті. Тут відкрили фотовиставку «Київ атакований», яка стала спільним проєктом закладу та 60-го Будинку офіцерів Повітряних Сил ЗСУ. Експозиція авторства фотографа Костянтина Ревуцького — це не просто кадри, а задокументована хроніка лютого та березня 2022 року. Саме тоді Київщина прийняла на себе перший нищівний удар, результати якого тепер споглядають вінничани та гості міста.

Між TikTok-естетикою та жорстким сарказмом: як Лесь Подервʼянський «розірвав» залу у Вінниці

Сучасна українська молодь — це покоління контрастів. В їхніх смартфонах нішеві поетичні антології та бестселери про ментальне здоров’я сусідять із мемами про «відсутність ресурсу», а захоплення витонченим фентезі легко уживається з любов'ю до чесного, грубого та справжнього контенту. У світі, де панують штучний інтелект та вилизані фільтри Instagram, молоді люди дедалі частіше шукають те, що неможливо підробити — трушність. Саме тому на концертах Леся Подервʼянського поруч із сивочолими інтелектуалами завжди можна побачити двадцятирічних. Для них Подерв’янський — це не просто «класик із касет», а символ абсолютної свободи самовираження.

Гра за правилами правди:

Сучасна освіта входить у фазу, де класичні лекції поступаються місцем інтерактивним симуляціям. Як навчити майбутнього журналіста відрізняти фейк від факту за лічені секунди, не перетворюючи навчання на нудну рутину? Відповідь на це запитання дали науковці кафедри журналістики ВДПУ у своїй новій монографії. Видання «Гейміфікація освітнього процесу як основа розвитку професійних компетентностей журналіста» стало результатом ґрунтовної науково-дослідної роботи. Автори дослідження — Віталій Гандзюк, Петро Слотюк та Ірина Одобецька — запропонували новий погляд на підготовку медійників в умовах інформаційного хаосу. Чому гейміфікація — це не просто «ігри»? Автори доводять: впровадження ігрових механік в освітній процес — це найефективніший шлях до засвоєння складних навичок, зокрема фактчекінгу. У монографії детально розібрано психологічні механізми мотивації: коли студент не просто отримує оцінку, а «проходить рівні», змагається у швидкості верифікації даних та відточує майстерність у безп...